Духовная жизнь христианина

Духовне керівництво. Настанови на довгу мандрівку у вірі

Лев у мармурі  

У популярній оповідці про Мікеланджело і скульптуру йдеться про те, як відбувається духовне формування у нашому серці: Колись давно жив один скульптор, який важко працював із молотком і зубилом над величезною мармуровою брилою. За його роботою спостерігав маленький хлопчик, який бачив тільки те, що від каменю навсібіч розлітаються великі й дрібні уламки. Він ніяк не міг зрозуміти, що відбувається. Та коли хлопчик повернувся до майстерні через кілька тижнів, то неабияк здивувався, побачивши, що там, де стояла мармурова брила, тепер лежить величезний, могутній лев. Хлопчик підбіг до скульптора й схвильовано запитав: «Скажіть, а звідки ви знали, що в мармурі ховається лев?» Хлопчикове запитання — дуже вагоме, чи не найважливіше з усіх. І ось що відповів йому скульптор: «Я знав, що в мармурі є лев, бо перед тим, як побачити лева в мармурі, я побачив його в своєму серці. Секрет у тому, що саме лев у моєму серці розпізнав того другого лева в мармурі».

Мистецтво скульптури — це передовсім мистецтво бачення; а практика — це спосіб зробити розпізнане видимим. Духовні практики — це уміння й прийоми, за допомогою яких ми починаємо бачити образ Божий у своєму серці. Духовне формування — це пильна увага до роботи Бога, нашого скульптора, коли ми даємо поволі відсікти від себе все, що не є Боже, доки не з’явиться такий‑от внутрішній лев. Духовне керівництво — це взаємодія між дитиною, скульптором і прекрасним мармуровим левом, що поволі з’являється на світ. Духовний керівник — це насправді спостерігач, який радіє й зачудовано дивиться, як перед його очима виникає шедевр.   Молитовне слухання Жити духовним життям зовсім не легко.

Мармур так просто не піддається — людський дух теж не підлаштовується до Божого задуму швидко. Відповідати Божій подобі означає докладати всіх зусиль, щоб перейти від абсурдного життя до смиренного слухання. Слово «абсурд» походить від латинського surdus — «глухий». Абсурдним життя можна назвати тоді, коли ми глухі до голосу, який звертається до нас у тиші. Численні види діяльності, якими займаємося, численні клопоти, які нас хвилюють, численні звуки, які нас оточують, — все це перешкоджає нам чути «цілковиту тишу», в якій відчуваємо присутність Бога (див. 1 Царів 19:12). Галасливий, сповнений турбот світ немовби зумисно старається зробити так, щоб ми не почули того голосу, щоб ми були абсолютно глухі. Тому й не дивно, що у своєму перенасиченому всілякими турботами і клопотами житті ми часто запитуємо себе, чи відбувається з нами щось справжнє. Наше життя сповнене різних подій — їх так багато, що ми не раз дивуємося, як усе встигаємо. Водночас ми почуваємося нереалізованими й задумуємось, чи не ознака це абсурдного життя — бути зайнятим, але знудженим, серед людей, але самотнім, — життя, у якому ми більше не чуємо голосу Того, хто створив нас і кличе до нового життя. Це абсурдне життя – надзвичайно болісне, бо ми почуваємося тоді так, наче живемо у вигнанні, відрізані від життєдайного джерела свого існування. Смиренне життя розвиває нашу здатність чути й відчувати присутність і діяльність Бога. Англійське слово obedience («послух», «смирення») походить від латинського audire — «слухати».

Живучи смиренним життям, ми дуже уважно дослухаємося до Духа Божого всередині й довкола нас. Велика новина Божого одкровення полягає не тільки в тому, що Бог існує, а й у тому, що Бог активно присутній. Наш Бог — це Бог, який дбає, зцілює, наставляє, спрямовує, кидає виклик, перевіряє, виправляє і формує нас. Наш Бог — це Бог, який прагне привести нас до цілковитого усвідомлення нашої сутності — людей з левом у серці, якщо хочете. Бути смиренним значить завжди бути уважним до цієї активної присутності й дозволити Богові, Який є любов’ю, стати джерелом, а також метою всього, що ми думаємо, кажемо й робимо.

Уривок узято з книжки «Духовне керівництво»

ЗАЛИШИТЬ ВІДПОВІДЬ

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.